мій проєкт про
про проєкт
відчуття часу
Про те, як змінюється сприйняття його, коли тобі потрібно покинути свій дім протягом одного дня.
так як і багато українців, я покинула свій дім разом з синочком у лютому 2022 року. нас багато роз’їхалося по різних куточках свіу, лише в австрії - 79 615 тис.
Коли не було можливості попрощатися з домом, з роботою… з вже МИНУЛИМ життям, де був Вчитилем, Лікарем, Біологом, Художником, Юристом …..і став просто ….біженцем. Відчуття часу дуже сильно змінилося, натомість прийшло відчуття бульбашки і вакууму, де часу не існує.
Війна висмикнула нас всіх в іншу реальність на певний, довгий час. І багато українців погодяться, що відчуття часу за кордоном змінилося.
Час завмер
І я почала думати як мені повернути це відчуття назад, щоб можна було жити тут і зараз…
Це повинна була стати реальна поїздка додому.
Моєю машиною часу мав стати квиток додому...Такий квиток, за допомогою якого я би завжи мала змогу повернутися назад. Який не мав би терміну і завжди працював (саме тому квиток зробленний з порцеляни).
Кожного дня з Віденьського вокзалу, з 11 платформи, рівно о 17:30 рушає потяг до Києва. Але купити квиток на цей потяг - ще той челендж.
В лютому 2023 я змогла дістати такий для себе і відправитися назад. Я не буду описувати всіх моїх відчуттів але так - це спрацювало!
Зараз в нас багато інших питань:
Зараз в нас багато інших питань:
тільки о першій годині ночі, коли квитки випускають у продаж їх можливо придбати. вони розкуповуються надшвидко. і повірте - вони дорогі!
Чи можу я вже повернутися додому?
Чи достатньо там безпечно?
Чи можливо краще ще почекати?
Якщо я всеодно хочу повернутися, то навіщо мені вчити мову і намагатися розвиватися тут, де я є?
А якщо це на довгі роки?
Тоді, мабуть, треба все ж шукати свою реалізацію тут?
Питання, на які не знаходиш відповідей. В когось - це відчуття невпевненості, наче ти не можеш жити своє життя, а тільки перечікуєш.
є лише потяг який прямує з головного вокзалу відня о 17:30 кожного дня, з 11 платформи…
Цей арт-проєкт дозволяє зрозуміти, що ви не самі.
У кожного з нас своя історія, хтось купить квиток в Україну, хтось прийме рішення залишатися, але всіх нас обʼєднує цей досвід, спільний дім, і велике сердце.
Якщо ця історія також про вас, або якщо ви небайдужі до вищеописаного - напишіть, будь ласка, на чат сайту.
Давайте будемо разом бо війн і так забагато!
Настя
Якщо ця історія також про вас, або якщо ви небайдужі до вищеописаного - напишіть, будь ласка, на чат сайту.
Давайте будемо разом бо війн і так забагато!
Настя
Серед цього потоку думок, а часто і сліз, деколи хочеться просто купити цей КВИТОК ДОДОМУ, в один кінець, якщо справжнього квитка в минуле не існує...
мій проєкт про
про проєкт
відчуття часу
про те, як змінюється сприйняття його, коли тобі потрібно покинути свій дім протягом одного дня.
Так як і багато українців, я покинула свій дім разом з синочком у лютому 2022 року. Нас багато роз’їхалося по різних куточках свіу, лише в Австрії - 79 615 тис.
коли не було можливості попрощатися з домом, з роботою… з вже минулим життям, де був вчитилем, лікарем, біологом, художником, юристом...і став просто ….біженцем. відчуття часу дуже сильно змінилося, натомість прийшло відчуття бульбашки і вакууму, де часу не існує.
Війна висмикнула нас всіх в іншу реальність на певний, довгий час. І багато українців погодяться, що відчуття часу за кордоном змінилося.
Час завмер
І я почала думати як мені повернути це відчуття назад, щоб можна було жити тут і зараз…
Це повинна була стати реальна поїздка додому.
Моєю машиною часу мав стати квиток додому.. Такий квиток, за допомогою якого я би завжи мала змогу повернутися назад. Який не мав би терміну і завжди працював (саме тому квиток зробленний з порцеляни).
Кожного дня з Віденьського вокзалу, з 11 платформи, рівно о 17:30 рушає потяг до Києва. Але купити квиток на цей потяг - ще той челендж.
В лютому 2023 я змогла дістати такий для себе і відправитися назад. Я не буду описувати всіх моїх відчуттів але так - це спрацювало!
Зараз в нас багато інших питань:
Зараз в нас багато інших питань:
тільки о першій годині ночі, коли квитки випускають у продаж їх можливо придбати. вони розкуповуються надшвидко. і повірте - вони дорогі!
Чи можу я вже повернутися додому?
Чи достатньо там безпечно?
Чи можливо краще ще почекати?
Якщо я всеодно хочу повернутися, то навіщо мені вчити мову і намагатися розвиватися тут, де я є?
А якщо це на довгі роки?
Тоді, мабуть, треба все ж шукати свою реалізацію тут?
Питання, на які не знаходиш відповідей. В когось - це відчуття невпевненості, наче ти не можеш жити своє життя, а тільки перечікуєш.
є лише потяг який прямує з головного вокзалу відня о 17:30 кожного дня, з 11 платформи…
Цей арт-проєкт дозволяє зрозуміти, що ви не самі.
У кожного з нас своя історія, хтось купить квиток в Україну, хтось прийме рішення залишатися, але всіх нас обʼєднує цей досвід, спільний дім, і велике сердце.
Якщо ця історія також про вас, або якщо ви небайдужі до вищеописаного - напишіть, будь ласка, на чат сайту.
Давайте будемо разом бо війн і так забагато!
Настя
Якщо ця історія також про вас, або якщо ви небайдужі до вищеописаного - напишіть, будь ласка, на чат сайту.
Давайте будемо разом бо війн і так забагато!
Настя
Серед цього потоку думок, а часто і сліз, деколи хочеться просто купити цей КВИТОК ДОДОМУ, в один кінець, якщо справжнього квитка в минуле не існує...